Мрія, що здійснилася: як кіпер Роман знайшов своє місце у «Фельдман Екопарк»

Роман уже понад рік працює кіпером у Фельдман Екопарк. Впевненими, відточеними рухами він нарізає шматки м’яса та складає їх у миску — це сніданок для сірого степового вовка, якого чоловік лагідно називає Вовчиком. Потім бере пляшечки з молоком:

«Це вже для наших малюків — Декстера й Дакоти. Вони люблять попити перед тим як їсти мʼясо», — усміхається він.

Складно повірити, але ще кілька років тому Роман навіть не уявляв себе поруч із тваринами. Він працював у державних структурах, мав зовсім іншу рутину та інший темп життя. Згадує:

«У мене не було жодного досвіду. Просто десь глибоко всередині було бажання працювати з тваринами, але воно здавалось нереальним».

Усе змінило одне випадкове відео в TikTok. На екрані — тварини Фельдман Екопарк: спокійні, грайливі, харизматичні. 

«Я тоді вперше чітко подумав: хочу бути там. Хочу працювати з ними», — каже Роман.

Ця думка стала настільки сильною, що зрештою привела його в парк — і з того моменту він жодного разу не пожалкував. Першою, хто зустрів його у новій професії, була сервал Кітті. А найбільше його тоді здивувало те, наскільки тонкими та емоційними можуть бути маленькі та й великі хижаки.

«Іноді вони поводяться як коти. Підходять, труться, лягають поруч. Просто хочуть, щоб їх хтось погладив. І ти розумієш, що вони довіряють тобі. Це дуже цінне», — говорить Роман.

Але в роботі бувають і складні моменти, які дуже виснажують фізично та емоційно, зізнається кіпер. Під час розмови він заплющує очі та мовчить, а потім тихо відповідає. 

«Найважче — коли тварина хворіє. Ти не можеш просто “перемкнутися”. Ти переживаєш, шукаєш рішення, думаєш, як допомогти. Це емоційно дуже тяжко».

Попри складні дні, ранні підйоми й непередбачувані ситуації, Роман завжди хоче повертатися на роботу. Каже, кожен ранок починає з того, що обходить своїх підопічних, вітається з ними і пригощає улюбленими смаколиками — це вже невеликий власний ритуал. А коли мова заходить про найкапризнішого хижака, він лише радісно сміється. 

«Це точно левеня Льова. Абсолютно до неможливості розбещене дитя. Хоче уваги — і все. Якщо не дав, образився. Але він щирий, і це видно. Ми всі його дуже любимо», — розповідає кіпер.

Роман упевнений: робота з тваринами має бути покликанням. Це не про графік і не про обов’язки — це про внутрішнє бажання бути поруч і відповідальність, яку береш на себе щодня.

Поки ми говоримо, він жодної секунди не стоїть на місці: то заходить у вольєр із мискою, то гладить тварину, то спостерігає, чи всі підопічні почуваються добре. Ми йдемо парком, і розмова стає частиною його робочого маршруту — між годуванням, перевірками та короткими «привіт» кожному, хто вибігає його зустрічати.

І вже за хвилину він знову поспішає до кухні, де на нього чекає чергова порція м’яса для хижаків. Бо хтось із його улюбленців уже точно виглядає, де ж той Роман, який завжди приходить вчасно.